Герасим не хотів дурно брати гроші й зараз-же почав галасувати, а потім і бити кулаками в ту стіну, що була до школи. Стіна була стара, складена з паганенького кривого дерева, і Герасим скоро продовбав
у ній дірку і, вистромивши в школу голову і вдаючи з себе п'яного, почав на всі боки лаяти і вчителя, і школярів, і налякав дітей так, що деякі трохи не повтікали.
Другого дня писар, лукаво поглядаючи на старшину, сказав:
—— А знаете, Михайло Степановичу, громада лає вас за вчителя.
— Як?
— Та так! — Каже: дітей зморозили і все...
— Громада! — скрикнув старшина, — начхать мені на громаду! Я начальник: Хіба громада начальник? Я! Усе я можу! А що громада старшину вибіра, так я на те начхав! То колись може було так, а тепер хіба громада настановляла й настановлятиме мене? Кого справник звелів, того й настановили. Я єсть старшина, а старшина — начальник від справника, а не від громади.
