— Гм… Ну, Грицька треба буде провчити…
— А що, — питався старшина на самоті в писаря, — чи не скоїться з того що він поїхав?
— Дурниця! Нічогісінько не буде! Сами побачите, — заспокоював писар.
Учитель повернувся, а за ним наспів і наказ од земської управи. Управа, перелічивши всі вчинки волосного старшини, прикро наказувала, щоб надалі цього не було, щоб волость уволяла справедливу волю вчителя, а також, щоб „донесла“, на підставі якого права старшина робив усе «вище писане».
Писар тільки всміхнувся, прочитавши те, і сказав:
— Ну, ми напишемо такий одвіт, що довго він нас пам'ятатиме!…
Він — цеб-то вчитель.
Тут начальству пощастило. Проходячи одного разу двором, старшина побачив школяра, що ніс до школи якусь книжку.
— А ну лиш, що воно таке? — подумав старшина і зупинив хлопця.
