він насмілився написати про це до земської управи, додавши, що гроші, від громади призначені на школу, лежать по кешенях у волосних і не вживаються, на що треба. Управа-ж поняла тому віри і прислала суворого наказа, щоб старшина, не гаючи часу, поладнав шкільні меблі, і зробив усе, школі треба, хоча меблі, звісно не лагодили й нічого не робили, а просто тільки написали в управу, що все зроблено, але-ж такий учинок учителів виразно доводив, що він - чоловік баламутний.
Нарешті волосний писар, що двадцять і один рік писарює, пройшов крізь сито й решето, й знає добре, де чим пахне, догадувавсь, що цей учитель... теє... Про це він казав навіть урядникові, що жив у другій
волості, й урядник цілком з ним згодився, сказавши:
- Мєжду ними дуже багато мошенників... вони, сицилісти, тільки так, знаєте, видають себе за вчителів.
І обіцявся незабаром усе «розслідувати», приїхавши.
