Такі були провини вчителеві й так їх виясняли увечері дня... студня 188... року волосний старшина Петрушенко, поліцайський урядник Швидков, волосний писар Льовшин, сільський староста Губань і сільський
крамар, шинкар і поштар Семен Олексійович Цупченко, що до його старшина, урядник, писар і староста зібралися на чарочку.
Розмова почалася після восьмої, здається, чарки з того, що Цупченко розповідав своїм гостям, як він для «штуки» посилав прохати вчителя до себе в гостину і як той одмовив, що йому ніколи.
- А хлопець мій, що в школу ходить, каже мені, - оповідає Семен Олексійович далі, - що він таки швендяє часом у гості... тільки-ж - як би ви думали, до кого?... До Семена Попенка!
- До Семена Попенка! - здивувалися гості. - Та у Семена-ж і в самого ані їсти, ані пити, ані в чому походити... чим-же він буде гостей гостити?
- А от же, бачите, ходить до його! І хлопця Семенового кажуть, так улюбив, так улюбив!...
