Далі потроху почали виясняти вище писані провини й усіх, хто там був, оповив правдивий гнів на такі несвітські вчинки нового вчителя. Але-ж справжнє обурення повстало тоді, як волосний писар Льовшин озвався з своєю славетною промовою. Він сказав:
- Усе, що оце почув я тепер, не здається мені дуже вдивительним. Усякому звісно, що оці молоді паничики, которих Земська управа нам понасилала, нічого не знають, для того тільки і вміють ганяти з мальчиками у м'яча...
- Еге, що правда, то правда, - перехопив старшина.- Що тепер за наука? То як старий дяк Панасович був, так ідеш повз школу - аж гуде, аж реве, - так усі тії склади складають. А тепер що? І мій хлопець у школу хидив, - та потім я його взяв... Бо приходить додому, питаюся: - «Ну, що-ж ти у школі вивчив»? - Та, каже, вчитель став проти нас та й велить: тягніть, каже, за мною: о-о-о! А ми й собі як загудемо: о-о-о! А він знову кажіть: грр!.. Ми й собі як загаруемо: грр!
