грр! грр!.. Он яка сторія: гарчати тепер учать! - додав старшина.
Усі зареготались, почувши про таку сміховину. Писар же, перечасувавши, поки регіт ущухнув, почав знову:
- Так ось, кажу, усе це не дуже мені вдивительно. І те не вдивительно, што він у клявзи пустився: нада-ж, єжелі нічого мальчики не знають, хоч тим себе вигородити, що лавок нєту. Мені вдивительно і страшно
друге.
Тут писар зупинився на хвилину, немов би щоб дати змогу всім слухачам приготуватись до цього другого «страшного». І справді ті нашорошили вуха, а врядник додав нащось:
- Дєйствитєльно!
Бачучи те, писар почав знову:
- От Семен Олексійович кажуть: до них не схотів піти, а до голодранця Семена ходить і хлопця мальчика його полюбив. Видите, до статечного чоловіка не пішов, а пішов до до голодранця і голодранцевого хлопця полюбив. Що 3 цього виходить, следствує? Следствує, що він, прихиляється
