до голоти всякої і кунпанію з нею імєєт, а з голотою - звісно, які розговори? - Про багатих та про начальство! Чуєте, які розговори?
Писар знову зупинивсь і глянув навкруги. На всіх обличчях ще більше запанувала увага. Урядник же насупився ще дужче і силкувався дивитися так, як дивиться сам справник. Він хотів би всім довести, що в такому ділі тільки він, урядник, держить у руках усі перуни, але на превиликий жаль, нагай, яким він частенько списував селянам спини, слухався його краще, ніж язик, і він тільки набрав справницького вигляду і промовив знову:
- Дєйствительно! - а опісля додав, -возмутитєль! Прокламацію пущаєть...
Писар почав далі:
- Тепер другоє, - отчого він, як старшина, або господин урядник, або я, або ще хто з началства, от хоч би поштосодержатель Семен Олексійович, іде, нікогда перший шапки не зніметь? Отчого, кажу, і што з цього виходить, слєдствує?
