скрикнула і побігла що сили далі. Та бігла вона не довго. За хвилину татари наздогнали її, щось закричали, загукали й ухопили. Їх було чоловіка тридцять. Вони зупинилися й почали проміж себе балакати. А далі один високий прийшов до дівчини. Забалакав по-нашому, але так погано: що дівчина ледве зрозуміла, що він каже:
— Хороша дівчина! Хороша дівчина! Ми тобі нічого не зробимо, пустимо на волю, тільки ти нам покажи, де тут слобода.
Олеся каже:
— За лісом. Оцей ліс пройти та й слобода на тім боці.
А татарин до неї:
— То ти нас проведи цим лісом, бо ми дороги не знаємо.
Олеся каже:
— Проведу!
А татарин знов:
— Та не одури, не тікай! А то, бачиш оце?
І він вийняв з піхви криву гостру шаблюку і луснув нею перед очима дівчини.
— Бачиш оце? Голову зрубаю!
Олеся каже:
— Бачу.
Олесі накинули на шию аркан. Високий татарин узяв той аркан у руки, пустив дівчину поперед свого коня й каже:
— Веди!
Олеся повела. Але йшла зовсім не в той бік,
