Дові́чний, а, е. Вечный, которому конца не будет. Засни, серце, довічним сном! К. Досв. 50. Довічна отрута. Мет. 89.
Дові́чно, нар. = Доочне.
Дові́яти, ві́ю, єш, гл. 1) О ветре: достигнуть, долететь. Туди вітер не довіє і сонечко не догріє. Мил. 182. 2) Окончить веять. Коли б біг поміг довіяти сьогодні ячмінь. Харьк. у.
Довко́ла, нар. Вокруг. Обступили ковані коні довкола. О. 1862. IV. 31.
Довми́тися, доуми́тися, млю́ся, мишся, гл. Додуматься, сообразить, смекнуть. Коли б було не довмився, що робить, то тяжкеє б лихо сталося. Лебедин. у. Він довмився, що посіяти. Черк. у. Добре ви собі довмилися. НВолын. у.
Дово́дець, дця, м. Доказатель.
Дово́дження, ня, с. Доказательство, доказывание. Каменец. у.
Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл. 1) Доводить, довести. От якраз дід довів гайдамаку до тієї хати. Рудч. Ск. II. 149. 2) Допускать, допустить, доводить, довести. А чи довго матір та ще й добру довести до того, що повірить усьому, що їй стануть розказувати. Кв. Не довести́. Не допустить, не привести. 3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135. 4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Копернік не дурень і не єретик. Ком. I. 56. А я йому доводжу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. III. 76). 5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала розказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. I. 72. 6) — до кра́ю, д. кра́ю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч. 7) — до пуття́: а) сделать как следует; б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99. 8) Дово́дити до ро́зуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236. 9) Довести́ свого́. Поставить на своем. Мене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. II. 80. 10) — сорома́. Наделать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.
Дово́дитися, джуся, дишся, сов. в. довести́ся, ду́ся, дешся, гл. 1) Приходиться, прийтись, случаться, случиться, выпадать на долю (безлично). На довгім віку усього доведеться. Ном. № 9893. Не довелось свині на небо дивиться. Ном. № 5329. Так нам довелося. НВолын. у. Чує, чує материне серце, яка доля доні доведеться. К. Досв. 121. Чаруй, чаруй, дівчинонько, коли довелося, — уже твоє біле личко з моїм понялося. Мет. 12. Доведеться ледачому всю правду сказати. Чуб. V. 28. 2) Следовать (к получению). Заплатив два рублі, а ще доводиться йому шість. 3) Доставаться, достаться. А їй довелась запаска гарна. Сама, дівко, не вгадала, кому доведешся. Грин. III. 212. Чуб. I. 246. 4) Приходиться, прийтись, стоить. Бідна козацька голово! Отак то завсегда доводиться нам та честь та слава! Збоку дивляться люди, дивуються, що блищить, сіяє, а в серце ніхто не загляне. К. ЧР. 312. 5) Только несов. в. Приходиться (каким-либо родственником). А Сомко… доводиться Юрасеві дядьком. К. ЧР. 28.
Дово́дливий, а, е. Доказательный, убедительный.
Дово́дливість, вості, ж. Доказательность, убедительность. Черном.
Дово́дливо, нар. Доказательно, убедительно. Та вже так доводливо викладає. Черном.
Дово́дний, а, е = Довідний.
Дово́дник, ка, м. Доносчик; доказатель. См. Доводець.
Дово́зити, во́жу, зиш, сов. в. довезти́, зу́, зе́ш, гл. Довозить.
Дово́лити, лю, лиш, гл. Довольствовать, содержать в довольстве.
Дово́лі, нар. Довольно, достаточно. Доволі буде з тебе й карбованця. НВолын. у. А дідизни було доволі, — вічний покой предкам і дідам. К. ЧР. I. 65. У Мирн. употреблено как сущ. в значении: довольство. Мир. ХРВ. 331. Замолоду натерпівся всього, — поживи хоч зо мною в доволі. Мир. ХРВ. 347.
