паволочан, сам… приняв усю вину на одного себе. К. ЧР. 411. А то ж я з чого тсе говорю, як не з приязні моєї?.. Тебе жалуючи говорю, тебе люблячи. МВ. II. 81. Жалуй мене, подружечко: жених покидає. Чуб. V. 182. 3) Относиться к кому с заботливостью, с любовью, любить, ласкать. Ой ідеш ти, доню, між чужії люди: ой хто ж тебе, доню моя, жалувати буде? Макс. (1849). 113. Батько наш був дуже добрий: жалував нас обох рівно, і брата й мене. МВ. I. 7. От баба свою дочку й жалує, а дідову все лає, все лає. Рудч. Ск. II. 43. Чи добре тобі тут, сину? Чи жалують тебе? Левиц. I. 61. Лихого нічого жалувати. Ном. № 3889. Був у чоловіка собака; покіль молодим був, дак він його і жалував, а як ізстарівсь, дак він його проганяє. Рудч. Ск. I. 13. Кинулась нас цілувати, жалувати Катря. МВ. II. 100. 4) Жалеть, беречь, скупиться. З чужої торби хліба не жалують. Ном. № 4618. Біжи, біжи, королевичу, не жалуй коня. Чуб. V. 767. Ганна грошей не жалувала. Левиц. I. 57.
Жа́луватися, луюся, єшся, гл. Жаловаться. Чоловік якось побив жінку — от вона й побігла до сотника жалуватись. Рудч. Ск. I. 189. Живи, дочко, на чужині, не жалуйсь мені. Чуб. V. 333.
Жа́ля, лі, ж. Жница. Желех.
Жаля́чка, ки, ж. = Жалива. Желех.
I. Жаль, лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. МВ. I. 8. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. Мет. 17. Жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Макс. (1849). 96. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Мет. 84. Молодії да козаченьки да жалю начинили. Лукаш. 68. 2) Жалость, сострадание, сожаление. І до мого горя ти жалю не маєш. Котл. Н. Полт. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Шевч. 293. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. Левиц. I. 203. Жаль бере́, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожаление. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Ном. № 680. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Левиц. I. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). Левиц. I. 68. Жалю́ по киселю́! Пустяки! не стоит жалеть. Ном. Ум. Жальо́к. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький. Гол. I. 295.
II. Жаль, нар. Жаль, жалко. Жаль багатому корабля, а бідному кошеля. Ном. № 4716. Ой не так мені жаль за півста кіньми, ой як мені жаль за моїм конем. Чуб. III. 289. Жаль його та й на його, що таке погане діло вчинив.
Жа́лько, нар. = Жалко. От тоді хоч і жалько було йому свого лошачка, та нічого робить. Рудч. Ск. I. 90.
Жальни́й, а́, е́. Печальный, грустный. Желех.
Жа́льно, нар. = Жаль. Мені городини жальніш, як твого сала. Рудч. Ск. I. 194. Сина жаль, а дочки ще жальніше. Харьк.
Жа́льнощі, щей и щів, ж. мн. = Жалощі. Желех.
Жальо́к, льку́, м. Ум. от жаль.
Жальце́, ця́, с. Ум. от жало.
Жальчли́вий, а, е = Жалісливий. Жальчливий народ ці жінки: уже п'ятнадцять год, як умер (козак), а вони й досі оплакують. Куб. обл.
Жанда́р, ра, м. Жандарм. Там жандари ходили, Марусеньку водили. Чуб. V. 981. Ум. Жанда́рик. Як побігла Бондарівна темними лугами, а за нею жандарики з гострими шаблями. Грин. III. 613.
Жанда́рка, ки, ж. Жена жандарма.
Жанда́рський, а, е. Жандармский.
Жар, ру, м. 1) Жар. Тількищо ввійшли вони в баню, аж жар такий, що не можна. Рудч. Ск. II. 84. Так мене жар ухопив. Ном. № 8192. 2) Раскаленные тлеющие угли. Одсадила, мов горщик од жару одставила. Ном. № 3506. Так, як на мене жаром сипнуло. Ном. № 4388. Зося сиділа червона, як жар. Левиц. I. 312. Ум. Жаро́к, жаро́чок.
Жара́, ри́, ж. = Спека. Сонце світило стиха, без жари. К. ЧР. 4.
Жа́рений, а, е. Жареный. Не вставай ще ізза обіду, ще в печі долото жарене. Ном. № 5557.
