Жаре́ня, ні, ж. Жаркое. Да заглянув я йа три голубочки, да і уб'ю царю на вечерю і на печеню, на жареню. Грин. III. 583.
Жа́риво, ва, с. Тлеющий костер. Киев.
Жари́на, ни, ж. Раскаленный уголек. Кадив, кадив (піп), а це якось жарина з кадильниці й упала да попові в халяву. Рудч. Ск. II. 197. Ум. Жари́нка. Став ті жаринки вигрібать. Мнж. 139.
Жари́стий, а, е. Тлеющий, горящий без пламени. Желех.
Жа́рити, рю, риш, гл. 1) Жарить, печь, жечь. Жарять в печах. Хата. 188. Як піднялось сонечко, що то вже жарило. Кв. 305. 2) Быстро бежать. Як же він прудко жаре на гнідому. 3) Сильно бить, сечь. Давай діда жарити поліном. Рудч. Ск. II. 184.
Жарі́ння, ня, с. Тление, горение без пламени. Що росте без коріння, а що цвіте без насіння, а що горить без жаріння? Чуб. III. 315.
Жарки́й, а́, е́. 1) Жаркий, горячий. День був дуже жаркий. Стор. Оп. II. 17. Не жарке вугілля. Черк. у. 2) Алый. Ой коли б я такая, як калина жаркая. Нп. 3) = Жалкий 1. Кропива така жарка, — аж дим іде після дощу, — я думаю — се од жаркості. — По слідочку жарку кропиву садила. Чуб. V. 488. Ум. Жарке́нький. Накладу я вогню жаркенького та наварю я пива п'яненького. Чуб. V. 916.
Жа́ркість, кості, ж. Жгучесть? Кропива така жарка, аж дим іде після дощу, — я думаю — се од жаркості.
Жа́рко, нар. 1) Жарко, горячо. Жарко горить у печі. Харьк. у. А змій як огонь горить, — так йому жарко. ЗОЮР. II. 30. 2) — хропти́. Сильно с испугу и пр. храпеть (о лошади). (Кінь) заглянувши в провалля, як там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи й водячи очима. К. ЧР. 162.
Жарли́вий, а, е = Жалкий 1. Ой у полі кропивушка жарливая. Чуб. V. 707.
Жарли́вість, вості, ж. Жгучесть?
Жарні́вка, ки, ж. Раковый жерновок.
Жаро́к, рку, жаро́чок, чку, м. Ум. от жар.
Жаро́та, ти, ж. Жара, зной. Вдень жарота припікала. Мкр. Н. 27. Спасівська жарота. Стор. М. Пр. 1.
Жарт, ту, м. Шутка. З жарту і біда часом буває. Ном. № 12665. Як не прийме бог гріха за жарт, то буде шелесту багато. Ном. № 108. Смішками та жартами і одмовилась, а правди не сказала. МВ. I. 89. Каза́ти на жарт, жа́ртом. Говорить в шутку, шутя. Да я жартом на вас казав, а ви справді подумали. Чи ти жартом, чи навспражки так говориш? Котл. МЧ. (1874). 387. Не в жарт. Не на шутку. Деякі тужать не в жарт. Г. Барв. 207. Ум. Жа́ртик. Желех.
Жартівли́вий, а, е. Шутливый. Н.-Волын. у. Вигадували витребеньки, бо жартівливі вже собі повдавались. О. 1862. IX. 71.
Жартівли́во, нар. Шутливо.
Жартівни́к, ка́, м. Шутник.
Жартівни́ця, ці, ж. Шутница.
Жартли́вий, а, е = Жартівливий. Я з Петром моїм щаслива і весела, і жартлива. Котл. Н. Полт. 345.
Жартли́вість, вості, ж. Шутливость. Дівоцька жартливість. Мир. Пов. I. 145.
Жартли́во, нар. = Жартівливо.
Жартовли́вий, жартовли́во = Жартівливий, жартівливо. МВ. II. 19.
Жарто́вне, нар. Шутливо, шутя. Бер.
Жартовни́к, жартовни́ця = Жартівник, жартівниця.
Жартува́ння, ня, с. Шутки. Оддала ж мене мати, учинила мою волю, тепер мені жартування з великою бідою. Чуб. V. 606.
Жартува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Шутить. З богом нічого жартувати. Ном. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. 2) Проявлять любовные ласки. Жартувала дівчина до зорі, поки стало видно вже надворі: «Іди, іди, козаченьку, додому, не хвалися, серденько, нікому. Нп. Коли любиш — люби дуже, а не любиш — не жартуй же! Мет. 69. Стала вона ночувать коло його, він давай з нею жартувать. Рудч. Ск. I. 211.
Жартува́тися, ту́юся, єшся, гл. Шутить друг с другом. Ідуть дівчата, парубки, співають, жартуються. Рудч. Ск. II. 157.
Жарту́н, на́, м. = Жартівник.
Жарту́шки, ків, м. мн. Шутки. Кому
