Цю сторінку схвалено
Глянуть — дід старезний сивий
Відкілясь узявся
І питається, вклонившись:
— „А що, добрі люде,
Що робити заходились,
Що із того буде?“
— „А що ж, — баба одмовляє, —
Ми старі вже стали,
Та щоб дав нам Бог дитину
Ми не ублагали, —
То тепер вже хоч із снігу
Зліпимо дитину
Перед тим, як одинокі
Ляжем в домовину“. —
— „Поможи вам, Боже!“ — стиха
Дід той промовляє
І з очей у діда й баби
Вмить кудись зникає…
Здивувались дід та баба…
Й знов собі ліпити,
А навкруг їх метуша̀ться
І сміються діти.
Ліпить дід ніжки із снігу
І головку, й рота,
І очиці, й вушка ліпить —
Швидко йде робота.
Тільки що це? Мов одразу
Губоньки маленькі
Роскриваються, і очі,
Як блакить синенькі,
Те ж розплющились… Мара це?
