Цю сторінку схвалено
Ні, он пара біла
З уст малих, уже червоних,
Повилась-злетіла;
Оченята занялися,
Дивлються, сміються…
У старих серця́ з надії
В грудях б'ються, б'ються…
І ось, бачуть: перед їми
Мов би оживає
Їх снігурка, ось неначе
Голову здіймає…
І одразу стрепенулась,
Чепурна і біла,
І устала, геть сніжини
Струсюючи з тіла.
— „Зорько!“ — скрикнула бабуся:
„Будь ти нам дочко̀ю!“
І Снігурку въ кожушині
Понесла з собою.
Ось ідуть за днями ночі,
Швидко час минає —
Русокосая Снігурка
Пишно розцвітає.
І не вспіли дід та баба
Звикнуть до дитини, —
Час надходить готувати
Рушники у скрині:
Русокосая Снігурка
Дівкою вже стала
І на все село своєю
