— 12 - ся в старовину, — нам те однаково; але все ж вар- то зазначити те, що і в старому нашому письмен- стві нема доводів за правопис, що обороняє д. Гнатюк, а єсть доводи тільки проти його. Не знайшовши доводів у своєму письменстві, вдається д. Гнатюк до чужих. „Полишається тіль- ки одно, — каже він: — приглянутися, як пишуть слово ся инші народи в своїх нових літературах“. (138). Через віщо аналогія від чужих мов, з яких кожна має свою фонетику, свої способи вживання ся і свої правописні традіції, може бути для нас доводом, того д. Гнатюк не поясняє і цього не можно зрозуміти. Він обмежується самими слав'ян- ськими мовами і доходить до того виводу, що з усіх славя'нських мов, опріче української, ще тільки в московській ся пишеться від глагола ок- ремо; але на цьому він і спиняється і не дає сам собі питання про те: через віщо ж так сталося, що з усіх слав'ян тільки українці та москалі пи шуть ся вкупі з глаголом? Чи не лежить причина цього факту в самих властивостях тих мов? Це питання д. Гнатюк зовсім обминає, а тим часом у йому вся суть, і відповідь на його знищує всі до- води д. Гнатюка аналогіями від слав'янських мов. Але через що ж справді з усіх слав'ян тіль- ки українці та москалі пишуть ся вкупі з глаго- лом? Відповідь на це знайдемо ми в оцьому урив- кові з „Украинской граматики“ проф. А. Є. Крим- ського: „Отъ возвратныхъ глаголовъ на ся, — напр. отъ крутитися — мы форму 3-го л. ед. ч. выгова- риваемъ „крутыця“, или (чаще, „крутыцця“ пишемъ этимологически: крутитвся“ (съ тос)… При этомъ, конечно, принимается на видъ и то обсто- ятельство, что начертаніе тьс (передъ мягкимъ я)
