Розбіраючи всі ті правописні питання, яких торкнувся д. Гнатюк у своїй статті, д. Грінченко не згадав про один пункт. Д. Гнатюк пише: „Не від річи буде зазначити, що й скорочуванє infinit. з ти на ть… не лежить у характері нашої мови. В народнїх діялєктах Австро-Угорщини воно не приходить нїде — з виїмком пословачених говорів, де говорять: робіц, ходзіц, скакац і т. д. На скілько ж воно в рос. Українї є самостійним витвором, а не російським напливом, се треба би ще прослїдити. В кождім разї належить зазначити, що в старшій нашій лїтературі воно приходить рідко. В. Шимановський, який присьвятив розборові нашої лїтературної мови спеціяльну розвідку (Варш. 1893, ст. 86), находить такі скорочені форми лише в однім пам'ятнику: „Описанье и оборона събору руского берестейского в року 1596“ (Вільно 1597). Сей твір одначе — се перевід Synodu Brzeskiego II. Скарги, тож сї скороченя можна би брати за польський вплив тим більше, що він проявляєть ся ще і в инших формах». (loc. cit., р. 152).
Праця д. Шимановського, на яку покликається д. Гнатюк, ані трохи не вичерпує матеріялу XVI—XVII в. Навпаки, зробляна вона дуже на швидку руч, — і „Описанье събору 1596 року“ зовсім не стоїть самітно серед українських літературних пам'ятників XVI—XVII в., в яких трапляється infinitiv на ть. Приміром, в віршах 1622 р. ректора Київо-брацької школи Кассіана Саковича на похорон гетьмана Сайгайдачного[1] «Бы толко неволникъ моглъ мѣть высвобоження» (л. 1), „Слушно о томъ гетманѣ каждый держать
- ↑ Передруковано у Голубева в додатку до I тома „Исторіи Кіевской Духовной Академіи“ (Киів 1886), ст. 17-40. На ст. 41-46 передруковано прозаічний додаток К. Саковича до його „Вѣршѣвъ“.
