він дуже придатний до того, щоб добре виявляти згуки нашої мови, і що він практично-зручний, легенький на вивчання і вживання. Він, цей правопис, виріс органично й помалу з потреб нашої мови й письменства, — тим то він так добре й пасує до їх. Через те ж і певна тепер уже річ, що са́ме він, а не який инший, і зостанеться на далї в нашому письменстві.
Та подробиці його далеко ще не всі виробилися й установилися як треба; але ж так буває звичайно з правописом кожної живої мови. Тільки мертві мови можуть мати нерухомий, застиглий правопис; жива ж мова раз-у-раз, хоч і помалу, зміняючись, раз-у-раз висуває й нові питання про те, як краще припасува́ти правопис до всяких подробиць і до нових одмін у мові. Українська літературна мова, як рівняти до инших, ще молода, — через те й питаннів таких у неї може трохи більше, ніж по инших мовах.
От про деякі такі окремі справи в нашому правописі я й хотів би тут поговорити.
Кожен добрий правопис мусить бути поперед усього науковий — добре виявляти згуки в мові робити це способами, консеквентно проведеними; потім він повинен бути практично-легкий до початкової і дальшої науки мови. Письменство всякої живої мови пишеться не для самого тільки невеличкого гуртка вчених людей, — воно повинно бути для потреби всього того народу, що тією мовою говорить. Значить і правопис мусить бути такий, щоб, зостаючися науковим, він разом з тим був і яко мога лекшим до початкової науки і до дальшої науки рідної мови. Бо коли він буде трудний, — трудно буде дітям навчатися читати й писати, трудно буде й далі вивчитися правильно писати
