торами та віце-губернаторами), контролювати виконання дворянами тих чи інших господарських обов’язків місцевого значення, а також спонукати та організовувати соціальну еліту повіту чи губернії до участі в так званих «добровільних дворянських складках», тобто пожертвах для проведення важливих громадських робіт[1]. Аналіз указу, а також його практичних наслідків свідчить про те, що у процесі виконання земських повинностей державні органи влади були наділені переважно контролюючими функціями, тоді як дворянські станові корпорації (очолювані предводителями) являлись фактичними виконавцями цих робіт. Відтак, можна впевнено стверджувати не лише про поступове розширення їх адміністративно-управлінських функцій, а й економічних повноважень і обов’язків.
Безпосередній зв’язок з комплексом таких аспектів мала продовольча проблема. Відтак, чергове законодавче нововведення стосувалося запровадження указом 15 лютого 1818 р. тимчасових губернських комітетів, покликаних залучити дворянство (через особи предводителів) до контролю: за утриманням «сільських запасних магазинів» хліба й їхнім наповненням поміщиками, урожайністю господарств селян і їх спроможністю прогодувати сім’ї до чергового урожаю тощо[2]. Втім, у процесі доопрацювання указу, окремим розпорядженням 1822 р. обов’язок утримання в належному стані хлібних магазинів переклали власне на поміщиків, а за предводителями залишили функцію моніторингу справ у продовольчій сфері
- ↑ Предварительное положение о земских повинностях (№ 21737) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXVIII (1804–1805). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 1011–1016.
- ↑ О остановлении сбора хлеба для наполнения сельских и запасных магазинов (№ 27272) // ПСЗРИ. – Собр. 1-е. – Т. XXXV (1818). – СПб.: Типография II отделения Собственной Е.И.В. Канцелярии, 1830. – С. 112–115.
