Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Смерть Тіціяна. драматична поема. Переклад Остап Луцький. 1918.djvu/19

Тіціянельо.

 Він ще до світання
— ви спали ще — відсїль подавсь до брами
і тихо зник; в очах мав жар кохання,
уста-ж палали зрадними словами…

Паж і слуга вертають ся, несуть два образи через сцену — Венера з цвітами і Вакхантсьшй пар —; ученики встають і стоять цїлий час, поки видко образи, із схиленими головами, з беретами в руках. По хвилї (всї стоять):

Дезідеріо.

Хто так, як він — Мистець і чародїй,
що цїлий світ здоймав до своїх мрій,
а в грудях щире серце мав дитини?

Антонїо.

По нїм хто радо стане на сю путь?

Батіста.

Де ті, що все знання його збагнуть?

Парис.

Чи може з нами дух його полине?

Джянїно.

Він оживити лїс нїмий умів:
на темний жовтий став і дикий кущ
і де на буках сумно вють ся плющі,
приманював він радісних богів:
Вже грає Сатир, скрізь лунає спів,