Сторінка:Гуґо фон Гофмансталь. Смерть Тіціяна. драматична поема. Переклад Остап Луцький. 1918.djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Тіціянельо
(примкнувши очі).

Лиш тим чарують співи призабуті,
днедавнїх ґенїїв святі слова —
і все, що ми покинули за нами.

Парис.

Тому любуємо ся так часами
минулими давно. І загибаєм,
як лиш до наших буднїв привикаєм.

(Всї мовкнуть. Павза. Знову чути тихий плач Тіціянеля).
Джянїно
(приязно — до Тіціянеля).

Ти без потреби, наш коханий друже,
Все в те саме́ так вдумуєш ся дуже.

Тіціянельо
(сумно усміхаючись).

А щож таке є біль, як ним не є
сей дивний примус: ду́мати, зважати,
аж всю красу це думаннє убє…
Оставте вже мене, брати, з думками,
бо я давно вже всї таємні шати
здер з радости життя і хуртовини.
Вже в собі я убив чуття дитини,
не чую вже, лиш мучусь до нестями.

(Павза).
Джянїно.
Де дївсь Джйокондо ?