і як би не отсї святі, палкії
та незбагнуті фантастичні мрії, —
як би не рвала доля в диких герцях
усе, що в нас палало кровю серця:
нам не було-б нїякого пуття,
для нас пропав би всякий змисл життя…
Вони-ж, як наш Мистець, де йдуть, де глянуть, —
скрізь душу, скрізь красу доглянуть.
— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —
|
