поділені на маленькі зімкнуті ешелони під орудою начальників, одягнених, як я вже казав, у кальсони й пояси яскравочервоної барви. Ці чорні, майже всі велетні на зріст і дуже сильні, несли рушниці, сокири й шаблі; велике їх число мало ще й самостріли із стрілами та списи, ними виковані за браком иншої зброї.
В них не було прапора, і вони йшли мовчки, з сумним виглядом.
Дивлячись, як проходить ця орда, Біасу нахилився до вуха Ріго і сказав йому французькою мовою.
— Коли це картеч Бланшланда та Рувре позбавить мене нарешті від цих бандитів? Я їх ненавиджу; майже всі вони з Конго. І потім того вони вміють убивати лише в боях; вони наслідують той зразок, що дає їм їхній дурисвіт-начальник, їхній бог Бюґ-Жарґаль, божевільний молодий ватаг, що хоче з себе вдати людину великодушну та опановану ідеями. Ви його не знаєте, Ріго, сподіваюсь, що ніколи і не взнаєте. Білі його взяли в полон і позбавлять мене його, як позбавили від Букмана.
— Ви заговорили про Букмана, — відповів Ріго, — аж ось проходять негри-марони Макаї, і я бачу в їхніх лавах того негра, що його прислав нам Жан-Франсуа для оповіщення про смерть Букмана. Чи знаєти ви,
