що ця людина могла б знищити всю віру негрів у чари ворожбита, якби розповіла їм про те, що її затримали на півгодини на аванпостах і що вона мені сказала цю новину раніше, ніж її покликано до війська.
— Діяболо, — вимовив Біасу, — ви говорите правду, мій милий; треба затулити писк цій людині.
Тоді він вирішив прикликати його.
— Макайа, — гукнув він.
Начальник негрів-маронів підійшов до нього.
— Накажіть вийти з лав вашого війська, — сказав Біасу, — тому чорному, що його он там бачу; він не повинен там бути.
Це був посланець Жана-Франсуа. Макайа привів його генералісимусові, і обличчя цього зараз же набрало виразу того уданого гніву, що його так умів набирати Біасу.
— Хто ти? — запитав він в очманілого з подиву негра.
— Наш генерале, я — чорний.
— „Карамба!“ — вилаявся Біасу. — Я сам бачу, шо ти — чорний. Але як тебе звати?
— Моє бойове ім'я Вавелан; мій патрон святий Саба, диякон і мученик, що його святкують за двадцять днів перед різдвом.
Біасу перервав його.
— З якої ради смієш ти являтися на парад поміж лискучі мушкетони (рушниці) та
