і тамтамах. Вся ця чудернацька процесія від часу до часу переривалась когортами грифів, марабутів, негрів-сакатра, мамелюків і вільних мулатів або кочовницькими ордами негрів-маронів з їхнім гордим виглядом, із лискучими карабінами, з возиками для цукру або з яким небудь трофеєм від білих, наприклад, з однятою в ворогів гарматою то-що… Всі вони волали пісню Гран-Пре і Уа-Насе. Над усіма цими головами розвівалися стяги різних кольорів з різними гаслами, білі, червоні, трикольорові, з французькими ліліями, з наткнутим на деревко ковпаком свободи та з написами „Смерть священникам та аристократам“, „Хай живе релігія", „Свобода“, „Рівність“, „Хай живе король“, „Геть метрополію“, „Хай живе Еспанія“, „Хай не буде тиранів“ і т. ин. Загальна мішанина понять, що вказувала на відсутність спільної мети в повстанців і на те, що в головах людей було не більше порядку, ніж у самій армії.
Проходячи по черзі перед печерою, вони всі схиляли перед ватагом свої прапори, а він їм відповідав уклоном на вітання. Кожній групі він або робив догану, або похвалу; і до кожного слова з його уст негри ставились з фанатичною повагою і з певного роду острахом.
Ця парада варварів і диких нарешті скінчилася. Мушу признатися, що таке число
