Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Товариші, що бачили цю його байдужість до нагород і всякої шаноби, не розуміли, чому він перед боєм ніби чогось завжди сподівався, не здогадуючися, що з усіх вигод війни він ждав тільки однієї — смерти.

Представники народу — члени місії при армії — мали бажання зробити його головним начальником бригади, але він відмовився, щоб не розлучатися з Таде. Кількома днями пізніше він запропонував усім себе за голову небезпечної експедиції, але повернувся цілим, зверх усякої надії для себе й для всіх инших. Тоді всі чули, що він шкодував за невзятою військовою стійкою, „бо, — казав він, — ворожа гармата мене не бере, то, може, гільотина, що не милує тих, хто повстає, узяла б“.


III

Така була людина, що з-за неї розгорілася балачка, коли об’єкт її вийшов з паланки.

— Я б заставився — вигукнув ляйтенант Генрі, витираючи собі червоний чобіт після того, як пес лишив на ньому пляму з болота, — я б заставився, що капітан нізащо не згодився б дати переломленої лапки свого собаки за ті 10 корзин мадери, які ми бачили вчора в обозі генерала.

— Гай-гай, — весело промовив адьютант Паскаль, — це був би плохий обмін, бо тепер

25