Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ті корзини порожні, це мені докладно відомо і, — додав він з поважним виглядом, — ви мабуть, з цим згодитесь, ляйтенанте, тридцять відпечатаних пляшок нічого не варті в порівнянні з лапкою собаки, бо зрештою та лапка могла б послужити держалком для дзвінка.

Зборище почало сміятися з поважного тону, яким ляйтенант сказав ці слова. Молодий офіцер з гусарів-басків[1], так званий Альфред, один тільки не засміявся й відбив на обличчі невдоволення.

— Я, справді, не знаю, панове, що є смішного в усім тім, що зараз бачили. Цей пес і цей сержант-компані д’Оверне швидше збуджують інтерес до себе, а не глузування. Потім того, ця сцена...

Паскаль, трохи вражений невдоволенням Альфреда, перервав його:

— Це дуже сантиментальна сцена. Як же: найдений собака і переломлена рука.

— Капітане Паскалю, ви помиляєтеся, сказав Генрі, кидаючи спорожнену пляшку за вхідну завісу. Цей Бюг, або, инакще, П’єро, збуджує мою цікавість.

Паскаль ладен уже був розсердитись, коли помітив, що його допиту шклянку знов наповнено, і замовк. Д’Оверне повернувся; він сів на своє місце,не говорячи ні слова. Вигляд


  1. Баски — це піренейські мешканці.

36