— Отже так, альтеза!
— Чия ж?
— Влада моєї армії!
Ласкавий і хитрий вигляд, що з ним Біасу уникав відповідей на категоричні та прості питання П'єро, показував, що Біасу вирішив дати йому лише такі знаки свого поважання, на які він мусив здобутися обов'язково.
— Як це, — скрикнув П'єро, — влада армії? Хіба ж не ви нею командуєте?
Біасу, заховуючи свій самостійний вигляд, хоч і з відтінком деякої покірности, відповів з виразом щирости:
— Ваша альтеза гадає хіба, що можна справді командувати людьми, здатними бунтуватись лише для того, щоб не слухатись.
Я надто мало був зацікавлений подіями життя, щоб порушити свою мовчанку, але те, що я бачив напередодні що до впливу Біасу на маси, — це цілковито перечило його теперішнім словам, і я міг би це посвідчити. П'єро промовив до нього:
— Отже, якщо ви не вмієте наказувати вашій армії, і якщо ваші салдати є вашими начальниками, то що вони можуть мати проти цього полоненого.
— Букмана щойно вбило урядове військо, — сказав Біасу, скорчивши сумно своє жорстоке й глузливе обличчя, — от мої й вирішили помститися на цьому білому за смерть
