у своїй печері й їв якусь страву, підвівся назустріч П'єро і, ховаючи свій гнів та вираз несподіваности, зігнувся перед ним на знак глибокої покірности і запропонував йому сісти на свойому троні з червоного дерева. П'єро відмовився.
— Жан Біасу, — сказав він, — я прийшов до вас не з тим, щоб посісти ваше місце, але ж тільки випрохати у вас для когось помилування.
— Альтеза (ваша величність), — відповів Біасу, подвоюючи число своїх поклонів, — ви знаєте, що можете розпоряджатися всім, що у владі й руках Жана Біасу, і самим Жаном Біасу, зверх того.
Цей титул „величність“, або Altesse, ужитий Жаном Біасу що до особи П'єро, ще збільшив мою цікавість.
— Ні, я не так багато від вас хочу, — сказав П'єро, — я у вас прохаю тільки свободи та життя для цього полоненого.
Він указав на мене рукою. Біасу на хвилину остовпів; це остовпіння тривало недовго.
— Ви вводите в одчай вашого слугу, альтеза; ви від нього вимагаєте далеко більше, ніж він може вам зробити, на жаль. Цей полонений не Жана Біасу, він Жану Біасу не належить і не в його розпорядженні.
— Що хочете ви тим сказати? — строго запитав П'єро. Від кого ж він залежить? Хіба тут є ще друга влада, крім вашої?
