такими жадібними моєї крови. Далекі від думки про те, щоб арештувати нас, негри та мулати вклякали тепер перед нами при нашому проході з вигуками радости, здивування та пошани. Я цілковито не знав, якого рангу людиною був П'єро в цій армії, але пригадував собі, яким авторитетом був він для своїх земляків-невільників, і тому не задумувався над цими ознаками щирого поважання до нього з боку повстанців.
Коли ми підійшли до лінії вартових перед печерою Біасу, мулат Канді начальник ції варти, почав нам здалека робити знаки, щоб ми не сміли підступати близько до житла генерала, і загрожував нам зброєю, але як тільки він наблизився доста, щоб пізнати риси П'єро, зараз же скинув свою шиту золотом „монтеру“ і, мов настрашений своїм власним вчинком, схилився до землі й пустив нас до Біасу, прохаючи вибачення, на що П'єро тільки махнув рукою.
Поважання, що виявляли прості салдати до цього П'єро, не дивувало мене, але як я побачив, що Канді, один з найголовніших офіцерів, так схилився перед колишнім невільником мого дядька, я почав завдаватись питанням, ким може бути ця людина, що її слухаються усі так сліпо, хто саме вона є. Ще дужче здивування заволоділо мною, коли я помітив, як швидко Біасу, що був сам
