— Добрий батьку, чи ваша залога готова вже?
Ворожбит підтакнув головою.
— Чи захопили ви з собою негрів Морн-Ружа. Це єдині, що не заклопотані ще приготуванням до відходу.
Ворожбит підтакнув удруге.
Біасу тоді вказав мені пальцем на великий чорний стяг, що я його вже помітив у кутку печери.
— Ось що сповістить твоїх про ту мить, коли вони вже зможуть віддати твої наплічники унтер-офіцерові. Ти розумієш, що тоді я вже буду в поході. — До речи: ти ходив на прохід щойно. Чи тобі подобались околиці?
— Я в них бачив багато дерев, — відповів я холодно, — що на них дуже добре буде повісити тебе й твоїх товаришів.
— Що ж, — заперечив він з вимушеним сміхом, — там є місцинка, що ти її, мабуть, не помітив і з якою тебе ознайомить наш добрий отець. Прощавай, молодий капітане, добраніч до твоєї зустрічи з Леогрі.
Він мені вклонився із сміхом, схожим на шарудіння гримучої змії, зробив жест, повернувся до мене спиною, і негри виволокли мене з печери.
Ворожбит із завішеним обличчям пішов услід за нами із своїми чотками на руці.
