командирів. Тобі, може, здається, що цього не досить для того, щоб викохати в серці людини пекучу ненависть, невблаганну, вічну, як рубець заліза, що припекло мої груди. О, за такі довгі муки — і така коротка помста. Чом я не міг продовжити для свого ненависного тирана ції муки, щоб він її відчував так довго й так часто, як я колись мучився.
Ой, чом він раніш, ніж умерти, не пережив пониження своєї гордости й не відчув, як котяться по його щоках сльози сорому та безсилого гніву на обличчі, що мусить завжди сміятись. Горе мені — так довго ждати довелось мені помсти й так швидко з нею покінчити з першого ж удару. Та ще, хоч би він узнав, чия рука його вбиває. Але мені надто сильно хотілось швидше почути його останнє хрипіння; я надто скоро всадив ніж; він умер, не пізнавши мене, і моє скаженство обмануло сподіванки моєї помсти. На цей раз, принаймні, помста буде повнішою. Ти мене бачиш добре, правда. Адже раніше я тобі являвся завжди з усміхом і радістю на обличчі; тепер же, коли ніщо не забороняє в моїй душі відбиватись у моїх очах, я, мабуть, сам на себе не схожий. Тобі, мабуть, трудно мене пізнати в новім світлі. Ти знав тільки мою машкару. Тепер же ось тобі моє обличчя.
Він був огидливий у цю мить.
