Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


У той час як инших рабів навантажувано тяжкою роботою, Абібра лише носив услід за моїм дядьком вахляр з пір’я екзотичних птахів, щоб обганяти комарів. Дядько мій давав йому їсти біля своїх ніг на комишовій підстилці й навіть залишав йому частину найулюбленіших своїх страв. За це Абібра завжди виявляв свою вдячність хазяїнові; він не зловживав своїм становищем буфона-блазня, своїм правом повсякчас говорити й робити, що йому хочеться. На голос хазяйський він біг, як вірний собака, з мавпячою легкістю, аби тільки розважити господаря сотнею всяких божевільних слів і дотепів.

Я не любив цього невільника. Було щось надто плазівне в його обридливому слухнянстві; бо якщо невільництво не збезчещує, то підслуговування викликає, безумовно, презирство. Я почував велику жалість до нещасних негрів, що працювали цілий день, при чому навіть одежа не прикривала їхніх пут. Але цей викривляна гаєр-нероба в чудернацькім різнобарвнім убранні, весь обвішаний лискучими бубонцями, викликав у моїй душі майже ненависть. Крім того, цей карлик не використовував ніколи ласки хазяїна з метою улегшити становище инших рабів, що на них сипались кари; навпаки, одного разу хтось чув, як він на самоті намовляв дядька мого ставитись крутіше до зі

31