звязування й наблизили мене до прірви, що мусіла мене поглинути. Карлик, схрестивши руки, дивився на мене з тріюмфом і радістю. Я підвів очі до тії діри, звідки падало світло дня, щоб побачити ще раз небо. В цей момент гавкання, ще сильніше й виразніше, пролунало поблизу. Здоровенна голова Раска заглянула в діру. Я затремтів. Карлик закричав: „Ну!“ Негри ще не помітили гавкання і приготовились кинути мене в безодню.
— Товариші, — крикнув голос, подібний до грому.
Всі оглянулись; це був Бюґ-Жарґаль. Він стояв на ввесь свій зріст коло краю прірви, червоне перо стирчало в нього на голові.
— Товариші, — повторив він, — спиніться.
Чорні вклякли перед ним. Він казав далі:
— Я Бюґ-Жарґаль.
Чорні почали з повагою бити лобами об землю й вигукувати якісь слова, що їх годі було розібрати.
— Розвяжіть полоненого, — наказав він.
Тут карлик мов би прокинувся з остовпіння, викликаного в нім цією несподіваною появою. Він зупинив руки негрів, що мали перерізати віжки. — Як, що це таке, — скрикнув він. — Ке к'ере децир езо.
