Я втопив очі, повні сліз, у П'єро, що з свого боку дивився на мене з якимсь особливим виразом вдячносте й гордости.
— Слава богу, — промовив він нарешті, — все зроблено. Брате, вернися тією дорогою, якою ти прийшов. Ти мене знайдеш у долині.
Він мене попрощав жестом руки і щез.
Дуже заклопотаний тим, щоб вчасно прибути на це побачення й довідатись нарешті, який це такий випадок привів до мене в критичну хвилю мого рятівника, я вже намірявся вийти із страшної печери. А проте нові небезпеки ждали мене ще в ній. В ту саму мить, як я ішов уздовж підземного коридору, переді мною виросла мов з-під землі нова перешкода. Це знов таки був той самий Абібра. Роздратований ворожбит не пішов услід за неграми, як я думав; він тільки сховався за виступ скелі, чекаючи кращої хвилі для своєї помсти. Ця хвиля прийшла. Карлик став переді мною і зареготав. Я був сам, без зброї; тимчасом кинжал, той самий, що правив йому за хрест, блищав у нього в руці. Зобачивши його, я мимоволі трохи відступив назад.
— Ха-ха, мальдихо, ти гадав що мене немає? Але божевільний блазень — менш
