мучителів, заки ще вони встигнуть розпочати твої муки; бо ж негри-заложники лише в тому разі будуть убиті, як на горі з'явиться великий чорний стяг — вістун твоєї смерти, обіцяний жорстоким Біасу білим. Тоді я справді побіг, Раск мене до тебе повів, і я наспів до вас вчасно, дякувати бога. Ти будеш живий і я теж.
Він подав мені руку й промовив:
— Брате, ти радий?
—Я знов стис його в обіймах. Я намовляв його не кидати нас більше ніколи — зостатися поміж білими; я обіцяв йому посаду в колоніальній армії. Він мене перервав із жахом:
— Брате, хіба я тобі пропоную зареєструватись до чорних?
Я мовчав, бо відчував, що запропонував йому нісенітницю. Він додав весело:
— Ходи швидше, — треба заспокоїти твою жінку.
Ця пропозиція цілковито відповідала моїм бажанням. Я встав п'яний своїм щастям; ми вирушили. Негр знав дорогу і йшов попереду переді мною; Раск — за нами…
Тут д'Оверне зупинився й обвів усіх сумовитим зором. Піт великими краплями котився з нього. Він затулив обличчя руками.
Раск дивився на нього стурбовано.
— Еге, так само ти на мене тоді дивився, — промурмотів він.
