Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/249

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Я підтакнув головою.

В два скоки він опинився на якійсь скелі; я піднявся за ним. Він схрестив руки і став журливо посміхатись.

— Бачиш тепер? — спитав він.

Я подивився в той бік, куди він показував, і побачив загострення серед гір, те саме, що він мені показував раніше, підчас нашої зустрічи з Марією; це була єдина вершина, ще осяяна сонцем, вершина, увінчана великим чорним стягом.

Тут д'Оверне зробив павзу.

— Я потім довідався, що Біасу, кваплячись відходити і гадаючи, що я вмер, наказав вивісити, не дочекавшись повороту залоги, що водила мене на страту.

Бюґ-Жаргаль все ще стояв із схрещеними руками, мовчки дивлячись на зловісний стяг.

Раптом він повернувся на свойому місці й зробив кілька кроків мов би для того, щоб зійти із скелі.

— Боже, боже, мої нещасні товариші…

Він знову підійшов до мене:

— Чи ти чув гарматний вибух? — спитав він у мене.

Я нічого не відповів.

— Так от, брате. Це був сигнал: ото ведуть їх на розстріл.

Його голова похилилась на груди. Він ще раз підійшов.