його, коли б він тільки не спом'янув ім'я Бюґа-Жарґаля, то його хромий пес усе підіймав що-разу голову при тім імені.
— І в цім випадку він якраз робив протилежне тому, що робили старі жінки з Селади, коли проповідник згадував ім'я Христа; я саме входив у церкву з дванадцятю кирасирами …
Шум рушниці, переставленої рукою вартового біля паланки, попередив товариство, що до входу підійшов д'Оверне. Всі замовкли. Він походив спочатку трохи по паланці взад і вперед. Старий Таде, що сів у куточку, поглядував крадькома на нього й змагався вдати, що він гладить Раска, щоб капітан не примітив його неспокою.
Д'Оверне нарешті почав.
— Раск ішов услід за нами. Найвища скеля в долині вже не освітлювалась сонцем. Однак, на ній несподівано з'явився огник і щез. Негр здригнувся.
— Прислухайся, — сказав він мені.
Глухий вибух мов із гармати розлягся в цю мить по долинах і прокотився луною в горах.
— Це сигнал, — сказав сумовитим голосом негр. Він запитав:
— Адже це вибух гармати, правда?
