Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Хоч би що там було, я весь захоплений був тим, що наближався момент мого щастя — мого одружіння з Марією, і я зостався байдужий до тії гарячковости, що з нею всі ставились до політичних подій. І зором, втопленим у вогник щастя, що вже займався передо мною, я не помічав страшної хмари, що поволі насувалася на наш політичний обрій. Ця хмара мала вирвати з коренем існування багатьох людей. Не те, щоб люди, швидкі на переляк, уже ждали серйозно справжнього бунту рабів, бо вони з надто ще великим презирством до цієї класи ставились; але ж була між мулатами й білими така ненависть, що цей вулкан міг завжди в один момент вибухнути й погубити разом усю колонію.

У перші дні того серпня місяця, коли я так нетерпляче чекав моменту свого нового щастя, несподіваний випадок з’явився порушити спокій моїх безхмарних надій.


VI

Мій дядько збудував колись на берегах гарної річки невеличке шатро з гілок, оточене групою густих дерев, де Марія могла вільно вдихати свіжий подих бризу, що летить з-над моря в найжагучіші місяці року й освіжає Сан-Домінґо, якщо вона того