Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


місце троянд, допіру розсипаних мною по шатру.

— Заспокойся,— сказала мені Марія, що помітила моє обурення, — заспокойся — це річ минулого, ця нахабна людина, напевно, не прийде вже вдруге. Забудьмо про це, як і про ненависний букет.

Я не хотів перечити їй, щоб не лякати її, і дав їй змогу більше не думати про це в її невиннім невдоволенні, не кажучи ні слова про факт, що той, що, на її думку, „вдруге не прийде“, вже приходив сьогодні сюди раз після мене.

А далі, сподіваючись в оцю добу дня саме довідатись навіч, хто є мій супротивник, я попрохав Марію сісти між мною і нянькою.

Ледве встигли ми сісти, як моя наречена притулила палець до губів на знак мовчання; якісь звуки, приглушені вітром і дзюрчанням води, долетіли до нас. Я прислухався: це був той самий журливий і тягучий прелюд, що я його чув минулої ночи, коли я запалився шаленим гнівом. Я вже ладен був зірватися з місця, як Марія зупинила мене.

— Леопольде, — промовила вона мені стиха.— Стримайся: він, може, заспіває, і з його пісні ми довідаємося, хто це.

І дійсно. Чийсь голос одночасно і з мужнім, і з жалібним відтінком почувся з гущавини лісу й заспівав під гітару еспанський

41