Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нагоди втекти, маючи до цього повну змогу. Я навіть сказав йому про це.

— Я мушу тут зостатися, — відповів він мені холодно.— Инакше подумають, що я злякався.

XIV

Одного разу Марія прийшла до мене. Обличчя її сяло, і на ньому відбивалося щось вище за янгольську радість. Це була думка про добрий вчинок.

— Послухай,— промовила вона.— За три дні настане двадцять друге серпня. Ми вже небаром...

Я перервав її:

— Маріє, не кажи „небаром“, коли залишилось ще три дні.

Вона посміхнулась і почервоніла.

— Не страхай мене, Леопольде, — заперечила вона, — мені на думку спало щось, чим ти будеш задоволений. Ти знаєш, що я вчора ходила з батьком купувати собі весільне вбрання й дорогоцінні речі. Не те, щоб мене цікавили ці ковтки й алмази, що не зроблять мене кращою в твоїх очах. Я б усі їх віддала за одну з тих квіток, що їх мені звялив осоружний незнайомець, який залишив мені в шатрі букет диких нагідок; але не в тім річ. Мій батько хоче мене тим обдарувати, і виходить, ніби я цього дуже хочу, але це,

3 Бюг-Жарґаль

65