Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/59

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— За кого? — скрикнув негр, і його зір блукав розгублено й страшно.

— Хіба ти не знаєш ? — сказав я тихо. — За мене.

Його страшне обличчя набрало виразу лагіднішого.

— Гай-гай, справді, — промовив він. — За тебе. А в який саме день?

— Двадцять другого серпня.

— Двадцять другого серпня? — Ти збожевілів?—зауважив він з виразом журби й жаху.

І тут він урвав. Я глянув на нього здивовано.

По короткій мовчанці він стиснув мені руку.

— Брате, я тобі за стільки речей вдячний, що мушу тебе попередити. Вір мені, подайся в Кап і одружись раніше двадцять другого.

Я даремно силкувався розпитати його, що мали визначати його загадкові слова.

— Прощавай, — мовив він мені. — Я вже, може, і забагато тобі сказав,- але я ненавиджу невдячність більше, ніж порушення присяги.

Я розлучився з ним, повний задуми й неспокою, але цей настрій швидко розвіявся й розтанув у думках щастя,

Мій дядько взяв назад у той же самий день свою скаргу. А я пішов до форту Галіфе, щоб випустити з нього П’єро. Таде, знаючи, що негра звільнили з тюрми, пішов разом зо мною. Невільника в тюрмі не було.

3*

67