Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Тільки Раск, що лежав у ній, встав і лащучись підійшов до мене; до його шиї був причеплений пальмовий лист. Я зняв його й прочитав: „Дякую, ти врятував мені життя втретє. Брате, не забувай своєї обіцянки“. Під цим замість підпису стояли слова; „Я — вільний той пачкар"...

Таде, більше здивований, ніж я, стояв мовчки; він не знав таємного виходу і, мабуть, гадав, що негр обернувся в пса. Я йому полишив право думати, що він хоче, лише попросивши мовчати про все те, що він бачив.

Мені хотілося взяти з собою Раска. Але, вибігши з тюрми, він перескочив через сусідні тини й зник.


XV

Мого дядька вразила втеча невільника. Він розпочав шукання й написав до губернатора, щоб йому повернули П’єро й віддали в повне розпорядження, якщо його знайдуть.

Настало двадцять друге серпня. Моє весілля з Марією ми справили дуже врочисто в Акюльській парафії. Який щасливий був цей день, що від нього далі почались усі мої біди. Я почував себе сп’янілим од щастя, неможливого до зрозуміння для тих, хто його сам не переживав. Про П’єро й його сумовиті попередження я цілковито забув.

68