чорних. Я подавляв бунти в червні й липні й це тоді я наказав понасаджувати на палі голови п’ятдесятьох рабів уздовж бульвару перед моїм домом замість пальм. Хай кожен прилучиться до мене й моєї пропозиції. Перегородімо підступ до Капа тими неграми, що ще в нас зостались.
— Ви мене не розумієте, панове, — говорив далі „громадянин“. — Зробімо кордон із голів округ міста, від форту Піколо до мису Караколь; тоді товариші вбитих не посміють наблизитись до Капа. Треба жертвувати чим-небудь у такі критичні хвилі. Я жертвую перший. У мене є п’ятдесят невільників з - поміж таких, що не збунтувалися; от я тих і пропоную. Жести жаху стріли цю пропозицію.
— Огидливо! Ганьба! — залунало звідусіль.
— Ось подібні заходи все й погубили,— зауважив один колоніст. — Якби не поквапилися стратити життя останнім повстанцям червня, липня й серпня, можна було б простежити, де заховуються нитки руху. Але сокира ката їх утяла.
Жадібний крови „громадянин“ спочатку гнівно помовчав, а далі процідив крізь зуби:
— Ну, здається, мене запідозрити не можна. Я приятелюю і листуюся ось із якими негрофілами: Бріссо і Прюно з Пом-Гужу у Франції, Ганс-Словном в Англії, Магов в Америці, Пецлем в Німеччині, Оліваріусом
80
