Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


здавалось, відгукувалось на віддалене виття чорних, ясного вже для нас, хоч ще й невидимого. У мене була тільки одна думка, а тому втрата всіх цих багатств, призначених для мене, зовсім не турбувала мене — як би врятувати Марію. По її врятуванні, що мені за діло було б до всього иншого? Я знав, що вона у форті, і молив бога тільки про те, щоб застати її в живих. Ця сподіванка мене підтримувала в біді і давала мені потужність і силу лева.

Кінець - кінцем за поворотом дороги перед нами забовванів форт Галіфе. Трикольоровий прапор ще розвивався на його вершині, хоч огонь оточував стіни. Я скрикнув з радости. „Галопом, бийте обома острогами. Пустіть поводи!“ — кричав я своїм товаришам. І, подвоївши зусилля, ми помчали через долину до форту, де біля підніжжя його стояли будинки мого дядька з розбитими вікнами й дверима, але осяяні червоним світлом пожежі, що на щастя не охопила їх, бо вітер був з моря, і вони стояли окремо від плантацій.

Безліч негрів засіло в будинку й виглядало з його вікон і з даху; смолоскипи, списи, сокири блищали посеред пострілів, що лунали з їхніх рушниць проти форту в той час, як юрба їхніх земляків лізла, падала й наново чіплялась за стіни форту, оточеного

84