Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


гавкнув, стрибнув на нього, як міг, і врешті ліг коло його ніг. Капітан схвильовано погладив його лівою рукою і, одкинувши вгору з підборіддя ремінець своєї каски, кілька разів повторив задумливо: „Аж ось і ти, Раск, аж ось і ти...“ Далі він схаменувся: „А хто ж тебе привів?“

— За вашим дозволом, мій капітане...

Сержант Таде тому вже кілька хвилин стояв при вході, придержуючи рукою вхідну завісу паланки, сховавши через щось праву руку під спід своєї тужурки на грудях; на очах йому стояли сльози, і він мовчки стежив за тим, що буде далі. Кінець-кінцем він насилу вимовив: „За вашим дозволом, капітане...“ Д’Оверне глянув на нього.

— Це ти, Таде? А як же тобі вдалося це зробити?.. Бідний собака. Я був певний, що він в англійському таборі. Де це ти його знайшов?

— Дякувати богу, ви мене перед собою бачите остільки ж веселим, як рідного вашого небожа під той час, як ви йому дали відміняти слово „рогатий“, „ріг“, „рогу“, „рогаті нісенітниці“...

— Але скажи таки, де ти його взяв?

— Я не випадково його знайшов, мій капітане, але ж ходив по нього.

Капітан підвівся і вдячно простяг руку до сержанта, але сержантова рука так і не

16