Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


поворухнулась під тужуркою. Капітан не звернув на це уваги.

— Річ у тім, мій капітане, що з того часу, як щез ваш любий Раск, я відразу запримітив, що вам ніби чогось бракує, що ви засумували... Та досить і того, що в той вечір, як цей пес не прийшов до мене вечеряти зі мною вдвох, я мало - мало не став плакати, мов дитина. Але все - таки ні: тільки двічі в житті довелося старому Таде пролити сльози. Перший раз, то коли... — і сержант неспокійно глянув на свого хазяїна.

— А другий... Як старий чудасій Балтазар, капрал сьомої півроти, змусив мене чистити в’язку цибулі.

— Ой, мені здається, Таде,— засміявшись, скрикнув Генрі,— що ви намагаєтесь потаїти від нас, через що саме ви плакали вперше.

— Звичайно, старий друже, то, мабуть, коли ти дістав „поцілунка“ від Ла Тур д'Оверне, першого гренадера Франції? — ласкаво спитав у нього капітан, погладжуючи рукою пса.

— Ні, мій капітане, якщо сержант Таде міг зненацька заплакати, так це тоді, у той день, коли він повинен був скомандувати иншим „стріляй“ на Бюґ-Жарґаля, тоб-то в так званого П’єро... І, мабуть, ви поділяєте мій сум.

На обличчя д’Оверне лягла тінь. Він поспішно наблизився до сержанта й хотів йому

17