З численних браслетів синього, червоного й фіолетового скла на їхніх руках і ногах, з каблучок, що моталися в їхніх вухах, з перснів на всіх пальцях рук і ніг, з амулетів, почеплених на грудях, з намиста ворожок на шиї, з різнобарвної пір'яної окраси на поясах їхніх спереду, особливо ж з їхніх співочих каденцій та з божевільного заблуканого зору я довідався, що це так звані гріотки, або співачки-негритянки. Ви, може, і не знаєте, що між чорними різних країн Африки є негри, наділені від природи даром імпровізування, схожого на божевілля. Ці негри, що ходять з королівства в королівство, є в цих варварських краях тим, чим за античних часів рапсоди, а в середні віки менестрелі в Англії, мінензингери в Германії та трубадури у Франції. Їх прозивають „гріотами“. Їхні жінки гріотки, так само, як чоловіки, охоплені якимсь демоном божевільства, супроводять пісні чоловіків оригінальними танцями і являють собою гротескну копію з баядер Індостану та з альмей Єгипту. Отже, кілька таких жінок посідало недалечко від мене округ огню, підобгавши африканським звичаєм під себе ноги й утворивши біля багаття коло, осяяне червоним відблиском, що робив усі обличчя бридкими до неможливости. Коли все коло було в зборі, вони побралися за руки, і найстаріша з них з пером когута,
