застромленим у волосся, почала кричати: „Цанга!“. Я зрозумів, що вони зараз ворожитимуть саме тим способом, що так зветься. Всі повторили „Цанга“. Найстаріша з них по короткій павзі вирвала в себе жмуток волосся й кинула його в огонь, додаючи ті сакраментальні слова: „Мале о джіяб!“, що жаргоном креолів-негрів визначає: „Я піду к бісу“. Всі гріотки, імітуючи свою старшу, теж кинули такий само жмуток туди таки й повторили поважно: „Мале о джіяб!“.
Цей чудернацький вигук і гримаси, що їх роблено при цьому, викликали в мені зненацька конвульсивний регіт, якого часто не може втримати навіть і найсумніше настроєна людина. Даремно я силкувався опертися йому, цей регіт прорвався з мене. Вирвавшися з душі змученої, він несподівано викликав жахну й сумовиту сцену.
Всі негритоски, сполохані підчас відправи своєї церемонії, підскочили на своїм місці, мов опечені, наче прокинулися зі сну. До цієї хвилі вони не помічали моєї присутности. Тепер же мов якась сила погнала їх до мене, і вони підбігли, дико виючи та вигукуючи слово: „Бланко, бланко!“ („Білий, білий!“). Я ніколи не бачив у зборі стільки жахно страшних облич, перекошених скаженством і зовсім чорних, лише з плямами білих зубів та вирячених білих очей, що наллялися кров'ю.
