Здавалось, вони хочуть мене розірвати. Стара з когутячим пером подала знак і прокричала кілька разів: „Зоте корде, зоте корде!“ („Координуйтесь, координуйтесь!“).
Ці всі відьми зненацька спинилися, і я побачив не без подиву, що всі вони разом поодвязували свої пір'ячі хвартушки, покидали їх у траву й почали округ мене танець, що зветься „ла-шіка“.
Цей танок, швидкого темпу й дуже рухливий, за звичайних обставин буває веселим, але тут, через деякі побічні умовини й додатки маленьких подробиць, він набрав страшного й погрозливого характеру. Повні скаженства й ненависти погляди, що їх на мене кидали гріотки підчас танцю, грізний вираз, наданий словам і звукам, гостре та протяжне виття музичного інструменту „балафи“ під губами шановної президентки цього чорного синедріону, виття інструменту із двадцяти коротеньких сопілок, сполучених докупи, так що кожна сопілочка все зменшується в об'ємі і в довжині, особливо ж лячний регіт кожної голої ворожки в деяких позах танцю перед самим моїм обличчям — все це пророкувало мені, яких мук мусив ждати нещасний „білий“, що перервав їхню священну відправу, що профанував їхню „цангу“. Я пригадав собі загальний звичай диких народів танцювати округ своєї жертви, раніш
