Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/101

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ніж заколоти її, і терпляче ждав тепер, поки вони скінчать свій оригінальний балет, що мусить завершитись моїм кривавим кінцем. Проте я таки здригнувся мимо своєї волі, коли побачив, що в певний момент по знаку „балафи“ кожна з гріоток наблизила до вогню гострий кінець своєї шаблюки або свою сокиру, або кінчик особливої голки, або зубці гострої пили.

Танець кінчався; знаряддя моїх мук розпалилося добіла. За знаком, даним старою, негритянки по черзі витягли свою зброю з огню. Хто не міг здобути розпаленого заліза, той узяв у руки поліно з огнем. Тоді доперва я зрозумів уповні ясно, які саме муки терпітиму, і здогадався, що кожна танцюристка буде мене окремо катувати.

їхня старша наново подала знак — і вони востаннє почали крутитись у колі, завиваючи надзвичайно жалісно. Я прижмурив очі, щоб не бачити, принаймні, всіх викрутасів цих чортиць, що ритмічно цокали враз кінцями своїх схрещених мечів підчас танцю, від чого на всі боки розскакувались іскри. Я ждав, потягуючись, того моменту, коли шкіра моя зашкварчить, кістки обугляться, нерви порвуться від нелюдського болю осмалення, і нервове дрижання пробігло в мене по спині. Я вже ніби бачив біля себе ці сокири, пилки й голки. Це була жахна хвилина.