Од часу до часу зустрічали сліди табору, випалені місця, стоптану траву, ломачки, звязані хрестом, скривавлене віття. Там варили вечерю, а там одправляли месу, там знов перев'язували поранених. Але ті, що тут перейшли, зникли. Де вони? Може десь дуже далеко? Може тут зовсім близько, сховані, з мушкетоном у руці? Здавалося, що ліс порожній. Батальйон подвоїв чуйність. Самотність, отже недовіра. Не видно було нікого, а тому ще більше треба остерігатися кого-небудь. Йшли лісом, що мав лиху славу.
Можливо, що є засідка.
Тридцять гренадерів, одділених за розвідників, сержант послав наперед і вони йшли на досить великому віддаленні від усього загону. Батальйонна маркітантка йшла з ними. Маркітантки охоче прилучаються до авангардів. Це небезпечно, але зате можна побачити щось цікаве. Цікавість — один з виявів жіночої одважности.
Зненацька салдати цього малого переднього загону відчули, відоме мисливцям, тремтіння, що виявляє близьку схованку. Почули немов дихання в гущавині, здавалося ніби видко рух серед листу. Салдати подали один одному знак.
Офіцерам нетреба мішатися до сторожі й до шукання, доручених розвідникам; що повинно робитися, робиться само собою.
Менше, ніж за хвилину, місце, де щось ворушилося, було оточено, його обкружувало коло з намірених рушниць. На темну середину гущавини націлилися відразу з всіх боків і салдати, з пальцями на курках, з поглядом на підозрілому місці, чекали лише сержантового наказу, щоб туди стріляти.
Тимчасом, маркітантка одважилася подивитися крізь гілля і в ту хвилину, як сержант мав гукнути: — Стріляй! — ця жінка гукнула: — Стій!
А обернувшися до салдатів, сказала:
— Не стріляйте, товариші!
Вона кинулася в гущавину. Салдати за нею.
27
